Sub_Class with id 258 does not exist
Луганська обласна військово-цивільна адміністрація (стара версія) Календар подій До 200-річчя Великого Кобзаря Хто такий Шевченко?
Луганська обласна державна адміністрація
| |


ГоловнаЛист адміністратору Веб-сервераКарта сайту

Гаряча лінія
Гаряча лінія
Довідник посадовців
Телефонний довідник
ОпитуванняОпитування

Сьогодні: середа, 19 грудня 2018

Луганська обласна військово-цивільна адміністрація (стара версія)Календар подійДо 200-річчя Великого Кобзаря
Хто такий Шевченко?

 

Шевченко-поет
 
Тарас Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено.
 
Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.
 
Шевченко ступив на літературне поле в епоху розквіту слов'янського романтизму, коли в Україні формувався різновид цього напряму, властивий для недержавних націй (української, білоруської, сербської, словенської та ін.), тісно пов'язаний з національно-визвольними прагненнями нації, її відродженням. Літературний процес ішов бурхливо, прискорено. Шевченко нікого не наслідує. Творчо перетопивши в собі численні історичні, фольклорні, літературні джерела кількох слов'янських літератур, він далеко відривається від попередників міццю поетичного таланту.
 
Яскравою виявляється неповторна художня індивідуальність поета з тільки йому властивими образним мисленням, стилем, колом улюблених тем, мотивів і образів; їхній синтез маємо в індивідуально шевченківському різновиді елегії — «Думи мої, думи мої...», написаної як програмовий вірш до першого «Кобзаря», де вперше яскраво постає образ ліричного героя-поета з автобіографічними моментами власної долі (сирітство, самотність, чужина) й виразно окресленими поетичними темами, що його хвилювали: ліричною темою кохання й героїчною темою козацької слави,— тобто власною творчою програмою.
 
Історичні поезії Шевченка пройняті волелюбними мотивами й надихані сучасністю. Вони мали збудити національну й соціальну самосвідомість українців, протиставити їхній громадянській пасивності героїчну боротьбу предків за волю.
 
Ранній Шевченко — поет-романтик. Це романтизм протесту проти існуючої дійсності, в основі якого — мрії поета про кращу долю народу й утвердження його права та права окремої людини на свободу. Романтичний герой раннього Шевченка — це насамперед борець за волю — Тарас Трясило («Тарасова ніч»), Підкова («Іван Підкова»), Гонта, Залізняк, Ярема («Гайдамаки»), Гамалія («Гамалія»). Саме від ранньої творчості бере початок характерне для художньої системи зрілого Шевченка органічне злиття романтичного й реалістичного начал. Воно наявне уже в поемі «Катерина» й у романтичній поемі «Гайдамаки».  
 
Новий період творчості Шевченка охоплює 1843—1847 рр. (до арешту) і пов'язаний з двома його подорожами в Україну. За назвою збірки автографів «Три літа» (яка включає поезії 1843—1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом «трьох літ». Сюди ж фактично належать і твори, написані в 1846—1847рр. (до арешту).
 
Повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844 р., Шевченко під враженням подорожі пише ряд творів (зокрема, поему «Сон»), які мали етапне значення для розвитку української літератури. Весною 1845 р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається в Україну. Знову багато подорожує, виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845 р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори «Єретик», «Сліпий», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим...», «Холодний яр», «Як умру, то поховайте» («Заповіт») та ін.
 
Весною 1846 р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М.Гулаком, М. Савичем, О. Маркевичем та іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського братства і вступає в цю організацію. Твори періоду «трьох літ» мали безперечний вплив на програмні документи братства.
 
Твори «трьох літ» написані рукою зрілого майстра. Це час усвідомлення суті трагедії України в суспільно-політичному, національному, релігійному, морально-етичному вимірах. Переважали масштабні твори, де поет заглиблюється в минуле України, болісно шукаючи ті зламні моменти, що призвели до повної втрати самостійності. Шевченкова поезія охоплює тепер значно ширше коло явищ суспільного буття, а художнє відтворення дійсності стає соціально більш конкретним і аналітичним, ніж раніше.
 
У громадянській ліриці з'являється образ поета-юродивого, який усе знає, розуміє, оплакує руїну-Україну, але якого люди не чують.
 
Іншу іпостась ліричного героя — уже не в трагічній постаті юродивого, а в бурлескній масці простака, започаткованій у полемічному вступі до «Гайдамаків», маємо розгорнутою у вступі та петербурзькому епізоді поеми «Сон (У всякого своя доля)» — ліричного памфлету, першого твору політичної сатири,— і в творчості Шевченка, і в новій українській літературі,— сатири, спрямованої проти соціального й національного гноблення українського народу. Поема «Сон» стала принципово новим явищем у літературі не лише України, а й усієї імперії. У ній вперше в історії сатири самодержавство викривалося з позицій кріпосного селянства, яке усвідомило себе (в особі Шевченка) політично.
 
Романтичний образ-характер патріота, борця «за темнії люди» створив Шевченко в поемі «Єретик» (1845), написаній на сюжет із національно-визвольної боротьби Чехії XV ст. Його Гус, зберігаючи риси історичного Яна Гуса, є водночас образом ідеального героя, яким його уявляє народ (непохитність переконань, самопожертва, справедливість).
 
Риси ідеальності мають і позитивні образи-характери соціально-побутових поем з життя українського села — «Наймичка», «Сова» — та історично-побутової поеми «Невольник». В образах Ганни («Наймичка»), удови («Сова»), Степана, Ярини та її батька («Невольник») поет утілив свій (власне, народний) ідеал життя «по правді». Його образам селян властиві органічна моральність, самопожертва, доброта й непоказний, «тихий» героїзм — не раптового душевного спалаху, а всього життя.
 
Поезії, написані на засланні, становлять новий етап творчого розвитку Шевченка. Його творчість цих років має характерні особливості, зумовлені новим життєвим досвідом. З десяти років заслання на активну поетичну діяльність припадають тільки перші три. Та за ці три роки він написав більше поезій, ніж за всі інші періоди творчості. Він пише побутові («Княжна», «Марина», «Москалева криниця», «Якби тобі довелося...», «Петрусь», ін.) та історичні поеми й вірші («Чернець», «Іржавець», «Заступила чорна хмара», «У неділеньку у святую»…), вірші й поеми сатиричного змісту («П. С.», «Царі»). У ліриці, яку поет започаткував циклом «В казематі», з трагічними мотивами мук самотності, нудьги, ностальгії органічно поєднується героїчний мотив нескореності, духовного опору царизму.  У роки заслання остаточно утверджується й поглиблюється реалістичний психологізм Шевченка.
 
Поряд із віршами, викликаними переживаннями арешту й заслання, велике місце в ліриці цього періоду займають автобіографічні поезії, навіяні спогадами про минуле («Якби ви знали, паничі», «Мені тринадцятий минало», «Г. 3.», «Якби зострілися ми знову», «N.N. — Сонце заходить, гори чорніють», почасти «А.О.Козачковському» та ін.).
 
Однак «образ світу» Шевченка не обмежений селянською тематикою, він надзвичайно широкий. До шедеврів соціально-філософської лірики належать вірші «Пророк» (варіація теми, до якої зверталися Пушкін і Лермонтов), «Один у другого питаєм» (роздум про призначення людини), «Ми восени таки похожі», «Дурні та гордії ми люди», «О думи мої! О славо злая!» (роздуми про славу), «Полякам» (роздум про історичні взаємини Польщі та України і водночас заклик до дружби двох слов'янських народів) тощо. «Героєм» таких віршів є думка поета, а ліричним їх сюжетом — усвідомлення й переживання певної істини, що її осягає й здобуває поет у вірші.
 
І змістом, і функціонально — прагненням пробуджувати соціальну й національну самосвідомість народу — майже всі ці твори належать до громадянської поезії.  Поет усе життя залишався палким апологетом героїзму національно-визвольної боротьби українського народу та її провідників — гетьманів і старшин, які поклали за неї життя. 
 
Шевченко-художник
 
25 квітня 1838 року в домі K. Брюллова сам Василь Андрійович Жуковський вручив Тарасу Шевченку відпускну. З цього ж першого дня волі він стає учнем Академії мистецтв, увесь поринає у світ навчання і творчої праці - і як художник, і як поет.
 
Карл Брюллов стає учителем Шевченка. Перед молодим художником розкривається дивосвіт мистецтва, велике таїнство і чародійство барв, живопису.
 
Художні твори Шевченка Академія мистецтв невдовзі відзначає срібними медалями. Та вже і в цей час в душі молодого митця над сріблом академічного живопису бере гору золото народного слова.
 
Величезна роль у самовизначенні Шевченка як художника, поета і революціонера належала Петербургу, місту, в якому він провів загалом 17 років свого життя.
 
Живучи в Петербурзі, Шевченко не втрачав своїх зв'язків з Україною...
 
Він нерідко бував у Ширяєва, і вони розмовляли вечорами, іноді він в нього читав і декламував твори Пушкіна і Жуковського. Майстерня Ширяєва стала особливо відомою в 1836 році після здійснення розпису стін і плафонів Великого театру в Петербурзі. Чимала частина цього декоративного живопису була виконана Шевченком, в той час уже значним рисувальником.
 
Поет i художник жили в душi Шевченка-митця завжди, бо писати й малю­вати вiн любив однаково. Спадщина Шевченка-художника налiчує близько шiстдесяти автопортретiв, портрети на замовлення, картини циклу «Живописноï Украïни», офорти,гравюри. Т. Шевченко має звання академiка-гравера.
 
Картини Шевченка є в Харкiвському художньому музеï, Киïвському  ме­морiальному музеï iменi Т. Шевченка, в Академiï мистецтв у Петербурзi, в музеï Т.Шевченка в Каневi.
 
Шевченко-драматург
 
Тарас Шевченко - не лише поет і прозаїк, а й драматург. Написав він кілька п'єс, але повністю збереглися лише драма «Назар Стодоля» та уривок з історічної драми «Микита Гайдай», в якій ідеться про національно-визвольну війну українського народу проти польської шляхти під керівництвом Богдана Хмельницького.
 
Захоплюючись театром, Т. Шевченко пробує свої сили в драматургії, створює історичну трагедію «Микита Гайдай» (1841), працює над соціально-побутовою драмою «Cлепая красавица». Pосійською мовою написана й драма «Назар Cтодоля», згодом перекладена (частково - самим Т. Шевченком) українською мовою для постановки на сцені аматорського студентського театру Медико-хірургічної академії в Петербурзі.
 
Отже, він був поетом, драматургом, прозаїком, мислителем, істориком, етнографом, фольклористом і художником, який залишив велику образотворчу спадщину - понад тисячу творів.
 
Українська література попередніх століть (творчість Kотляревського, Гребінки, Метлинського, Kостомарова) та красне письменство інших народів також мали вплив на формування літературних смаків Шевченка. Йдеться передусім про російську і польську літератури. Проте основне джерело його творів - життя народу, зокрема покріпачених селян.
     
Шевченко-географ-дослідник
 
Одна з найбільш маловідомих сторінок біографії великого Кобзаря - участь в Аральскій географічній експедиції 1848-1849 років.
 
Її організація була покладена на капітан-лейтенанта флоту Олексія Івановича Бутакова, який очолив експедицію за рекомендацією всесвітньо відомого мореплавця Ф.Ф. Біллінсгаузена.
 
В Оренбурзі Бутаков звернувся до начальника Оренбурзького краю генерала В.А. Обручева з проханням включити до складу експедиції рядового Шевченка як художника, оскільки за відсутності фотографій успіх її залежав би від того, як вона наочно оформлена. Крім того, це б дозволило Шевченку малювати, писати і разом з тим позбавило б його труднощів солдатської служби. Вирішити це питання було не так просто, бо Тарас Григорович в солдати відправлений з таким вироком: «Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений определить в Оренбургский отдельный корпус, поручив начальнику иметь строжайшее наблюдение, дабы от него ни под каким видом не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений».
 
З 5 травня 1848 року Тарас Григорович - художник-дослідник Аральської географічної експедиції. Про це радісно повідомляє у листі А. Лизогубу: «Я тепер веселий йду на оте нікчемне море Аральське. Не знаю, чи вернувся тілько!.. А йду, їй-богу веселий». А небезпека для учасників експедиції дійсно була: в степу загроза захворіти холерою чи чумою, потонути в бурхливому недослідженому морі, загинути в сутичці. Південне узбережжя Аралу входило у Хивинське ханство, вороже до Російської імперії.
 
Тарас Шевченко нарешті скинув ненависний йому солдатській мундир і, за свідченням очевидців, ходив у парусиновій сорочці і шароварах, а зимою - у чорному сюртуку і драповому пальті. Про це пише О.І. Макшеєв, штабс-капітан Генерального штабу, заступник начальника експедиції. З ним Тарас Григорович найбільше подружився, і під час сухопутної подорожі жив разом в одному наметі- «джоламейці». Ось що згадує Макшеєв у своїх спогадах: «Шевченко был весел и по-видимому очень доволен раздольем степи и переменного своего положения. Походная обстановка его нисколько не тяготила».
 
Через три місяці, з 30 липня 1848 року починається морська частина експедиції. На шхуні «Kонстантин» було двадцять сім чоловік і з них чотири офіцери. Шевченко разом з Вернером плавають на кораблі у офіцерській каюті.
 
Тарас Григорович багато малює: пейзажі, портрети. Збереглось понад сто робіт, серед них – «Днювання експедиційного транспорту в степу», «Крутий берег Аральського моря» та інші. Натхненно пише.
 
З приходом весни експедиція продовжувала дослідження моря, аж до 22 вересня 1849 року. Звіт Аральської географічної експедиції був гідно оцінений великими географами О. Гумбальдом і В.Семеновим Тянь-Шанським. Німецький учений, ознайомившись з ним, написав: «Це істинно відкриття в географії». Семенов Тянь-Шанський, підсумовуючи результати досліджень, підкреслив, що її успіх був би неможливий без чудових ілюстрацій Т.Г.Шевченка.
 
||
Sub_Class with id 0 does not exist
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.loga.gov.ua є обов'язковим.
Технічна підтримка: Відділ інформаційно-комп'ютерного забезпечення апарату
Лист адміністратору Веб-сервера